24 лютого 2022 року росія віроломно розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Сьогодні минає четверта річниця від дня, який розділив наше життя на «до» і «після». Уже чотири роки Україна бореться — за свободу, за незалежність, за право жити на своїй землі. Ця боротьба має високу ціну: ціну людських доль, зруйнованих міст і зламаних, але нескорених сердець.
На тимчасово окупованих українських територіях російські загарбники принесли з собою терор. Масові розстріли, депортації, катування, знущання з мирних жителів, нищення домівок і святинь стали їхнім «почерком». Буча, Ізюм, Маріуполь — це не просто назви міст. Це біль, що говорить мовою мовчання. Це крик матерів, погляд дітей, тиша вулиць, які бачили смерть.
Те, що відбувається, неможливо виправдати. Неможливо забути. Про це важко говорити… але мовчати — ще важче.
Та навіть крізь цей біль Україна вистояла. Вона стоїть і сьогодні. Стоїть, бореться і не здається. Україна не стала на коліна перед ворогом — і ніколи не стане. Ми стаємо на коліна лише перед Богом — у молитві за наших захисників, за загиблих, за живих, за майбутнє.
Пам’ятаючи кожного. Називаючи зло злом. І несучи правду світові.
До четвертої річниці повномасштабного вторгнення здобувачі освіти 1-А класу Ліцею інформаційних технологій продемонстрували флешмобом, що наші діти — проти війни. Вони щиро висловили свою підтримку Україні та віру в Перемогу.
Діти змалечку мають виховуватися на засадах патріотичної громадянської позиції, пам’ятати, що це їхня земля, їхня мова, і берегти їх. Якщо ці цінності закладати з раннього віку, то, ставши дорослими, вони ніколи їм не зрадять.